Василь Стефаник один із 1329 учнів-українців потрапив на навчання до польської гімназії наприкінці 1880-х р., де викладали виключно польською та німецькою мовами. Потерпав від булінгу через низький зріст та сільське походження.
Писав письменник добре, але не багато. Важко переживав смерть матері — на п’ятнадцять років відійшов від літературної творчості через важку депресію.
Основною діяльністю для Стефаника завжди залишалась політика. Був заарештований у 1985 році за викриття антинародного характеру державних інституцій. З 1908 року і аж до падіння Австро-Угорської імперії (1917) Стефаник був депутатом Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії, відстоював права селян Західної України.
Радянський уряд призначив йому в 1928 році персональну пенсію — 150 злотих на місяць (хлібина на той час коштувала 29 грошів), але він у 1933 році під час штучно створеного Голодомору відмовився від тих грошей. А пенсію, призначену митрополитом А. Шептицьким від Української греко-католицької церкви Стефаник роздав милостиню жебракам із проханням помолитися за виморених голодом українців.
Письменник важко хворів: у 1930 році переніс частковий параліч, часті серцеві напади, запалення легенів. 1936 року Василь Стефаник помер, його поховано в рідному селі Русів Івано-Франківської обл.